Назва нашого села  Порошково  вперше зустрічається в латинському тексті  1381 року в формі Порошто. Воно входило до Ужгородської домінії Другетів. За описом 1691 року в селі було 44 господарства, 20 з них були кріпацькими. Був на той час у селі і один священик. За даними Лайоша Надя у праці латинською мовою 1828 року видання, в селі 118 будинків і 1022 жителі, з них 1000 – греко-католики і 22 євреї. Текст словникової частини географічного словника Угорщини 1839 року: «Поросто. Руське село в Ужанському  комітеті. Церковна філія Великого Березного. 16  римо-католиків, 963 греко-католики, 21  - єврей. Греко-католицькапарохіальна церква. Багато лук і лісу. Землевласник – державна казна. Найближча пошта – Ужгород».                              

             Збереглася печать Порошкова 1857 року. На ній постать селянина в характерному вбранні того часу. В правій руці риба, найчастіше зображувана на сільських печатях краю. У лівій піднятій руці селянина – не встановлений предмет. Напис німецькою мовою: Община Тур’я Порошко

              Однією з найвпливовіших постатей на процес національного відродження закарпатців взагалі і порошківчан зокрема був Євген Андрійович Фенцик – учений, літератор,церковний і громадсько-політичний діяч, який жив у Порошкові з 1885 по 1902 рік і працював тут священиком. На кладовищі біля Православної церкви похоронено двох дітей Є.Фенцика – Євгена та Єлизавету, які померли під час епідемії холери у 1899-1901 роках.  

Меморальна дошка на стіні школи

              До плеяди видатних педагогів та культурно-освітніх діячів 20 – 30х років  в Закарпатті належить Августин Іванович ШТЕФАН (1893-1986 рр.). 

             Августин Штефан народився у нашому селі 11 січня 1893 року в родині священика. Його мати Ольга була донькою  порошківського пароха Євгена Фенцика, котрий протягом 20 років власним коштом видавав журнал-газету «Листок».

                                              Розвиток освіти, перші школи.

              Освіта нашого села Порошкова має за собою чималу історію, в яку вплетені яскраві сторінки.  З архівних документів відомо, що  вже у 1912   році була відкрита в селі Господарська народна бібліотека, в якій нараховувалось 100 томів книжок, і  всі вони були написані угорською мовою.

              До 1919 року в селі існували дві школи: мадярська (угорська) та церковна. На місці церковної школи  зараз знаходиться частина сільської  ради  села Порошкова. У 20 –ті роки в селі діяли дві основні школи: церковна і чеська, які знаходилися в спеціальних приміщеннях.  Для дітей 4 – 5 класів школи були у приватних будинках: в Зерновському – у Шпіня Дмитра та Павлича Юрія; в шостий клас зернівські діти ходили в школу приватного будинку Пересоляка Дмитра Михайловича (на Ріню).

Гордість школи – Марійка Підгірянка.

(1921-1927 жила і працювала вчителькою в с.Порошково)

            Народилася   Марія Омелянівна  Ленерт-Домбровська 29 березня   року у селі Білі Ослави що на Гуцульщині. У Порошково сім’я Домбровських приїхала  з трьома синами  та донькою Дариною. В той час, щоб влаштуватися на роботу вчителя, необхідно було пройти конкурс. Так в газеті «Наука» від 13 липня 1920 року вміщено слідуючеоголошення: «Конкурс. На посаду піцо – учительську в Порошкові (жупа Ужгородська) оголошується конкурс. Платня законна. – Часть вибора 4 – го юлія 1920 року. Лічноє появленіє пожадається, но подорожні видатки никому не вернуться. В Порошкові. 1 юнія 1920.

           Саме порошківські діти першими співали і грали  «Подоляночку». Працюючи в Порошкові, М.Підгірянка написала багато віршів, а у 1922 році – п’єсу «У чужому пір’ї».